Вишиванка — це не тільки прадавня частина гардеробу нашого народу, що передавалась нащадкам та служила оберегом для його власника. Сьогодні, як і колись, вишита сорочка є надважливою річчю для кожного українця. Щороку у третій четвер травня українці святкують День вишиванки .
Вишиванка – це код наці і не просто одяг, а частина душі. Наші працьовиті пращури завжди вміли створити справжню красу з полотна та ниток. Достеменно невідомо, коли ж вишиванка почала розвиватись як галузь мистецтва. Дослідники стверджують, що розвиток вишиванки відбувався протягом кількох століть. З року в рік предки збагачували ремесло новими орнаментами та техніками. Українські жінки навчились виготовляти нитки унікальних відтінків для того, щоб на полотні вигравали нові кольори. В давнину вірили, що вишиванка оберігає людину, дарує їй добру долю та здоров’я. Матері вишивали своїм дітям одяг з особливою теплотою та любов’ю. Існують свідчення, що процес вишивання мав вигляд особливої церемонії. Жінки, вишиваючи, молились і вірили, що ці молитви зроблять їх вишиванку сильною, наповненою позитивною енергією та здатною захистити від зла та напасті. Наші предки вірили, що кожен елемент на вишиванці має конкретне значення, поєднання певних візерунків може принести в їхню долю лихо, або ж навпаки – щастя та вдачу. Знавці вишиванки переконують, що символізм елементів вишиванки має дуже сильний вплив на життя того, хто її носить.
– геометричні візерунки символізують стихії природи та родючість землі, добробут, такі візерунки притаманні Гуцульщині;
– рослинні та квіткові орнаменти здавна символізують сімейне щастя, материнську любов, такими орнаментами вишивали на Чернігівщині;
– майстрині з усієї країни зображували на полотні тварин і вірили, що їхні зображення приносять вірність, достаток і довголіття.
Символічними є не тільки відтінки та форми вишивки, а й полотно та його колір. Традиційно вважали, що білосніжний колір означає цноту та чистоту, червоний символізує життєву силу, зелений – природу та спокій, а чорний – смуток і тугу. Найчастіше одягали білі вишиванки, вони додавали життєрадісності, а чорна вишиванка слугувала для часу посту та жалоби. Сьогодні можна купувати вишиванки різних кольорів: рожеві, бордові, зелені, сірі ті інші. Лише треба пам’ятати, що більш темний колір вишитої сорочки завжди символізує смуток та тугу. Навряд чи майстрині, що започаткували ремесло вишивання, могли собі уявити, що у 21 столітті вишиванка стане символом величного козацького народу. Крізь віки мандрували традиції вишивання. Їх продовжували, розширювали та шанували. Вишиванка змогла осучаснитись і залишитись такою, як тисяча років тому водночас. Саме з нею уособлюють найкращі емоції та думки, адже вона увібрала в себе віковічну історію та красу нашого народу. Як на мене, Вишиванка – не просто одяг. Це щось дуже особливе: особисте, рідне, святе. Вишивка – як символ, який зберігає коріння, ідентичність, розуміння себе. Це наша історія: міфологія, релігія, давнє мистецтво наших предків, душа нашого народу. Під час операції «Вісла» і депортації українців їм було заборонено брати з собою вишиті сорочки як символ самоідентифікації. Можна було взяти в одному випадку − якщо випороти вишитий орнамент. Українці цього робити не хотіли і закопували сорочки в дубові скрині в землю. Багато хто так і не зміг повернутися додому, але знання про те, де закопані сорочки, передавалася з покоління в покоління. Уже в 90-х роках нащадки тих українців почали їх знаходити під землею. І на диво, ті сорочки, що пролежали більше пів століття, зовсім не зотліли. Багато українців саме за допомогою вишитої сорочки відкривають для себе історію свого роду.
ВИШИВАНКА – це наш генетичний код.
Вона ще з давніх давен супроводжувала український народ і була для них символом нескореності й того, що вони є горда та вільна нація. Сорочки, вишиті спеціальними символами, носили козаки-характерники (деякі зразки збереглись до нині). Чумаки довіряли прання своєї сорочки лише одній єдиній дівчині. А воїни УПА носили з собою чорні вишиванки на випадок раптової смерті. Тисячі людей через ті вишиті сорочки страждали, гинули, терпіли голод… Відомого українського мовознавця, письменника і дисидента Бориса Антоненка-Давидовича, автора книги «Як ми говоримо», що стала підручником справжньої української мови 20 сторіччя, в 1937 році заарештували за те, що він співав українські пісні, говорив, що Україна зможе повноцінно розвиватися тільки тоді, коли відділиться від Радянського Союзу та за те, що носив вишиту сорочку. Спочатку його було вислано до Сибіру на десятки років, а потім піддано до довічного ув’язнення. Справжня ж його «провина» полягала у відмові русифікувати словники української мови. Вишиванка для Бориса Дмитровича була способом самовираження власної свободи та символом непокори. Коли його перший раз судили, він попросив дружину принести в залу суду вишиванку і одягнув її, аби всі побачили, що саме українця судять.
Із початком російської агресії і українська вишита сорочка стала символом української сили, ознакою сміливості. Одягти вишиванку в гарячих точка де йшли сильні бойові дії було небезпечно — це означало сказати «Я відстоюю свою землю. Це моя земля!» І в наш час переселенці, що покидали окуповані землі, а саме схід та південь України перетинаючи блокпости, також намагались вивезти свої вишиванки: одягали їх навиворіт, зверху надягали светри й таким чином вивозили з окупації. Здавалося б, нащо ризикувати здоров’ям, можна ж потім купити нову сорочку. Та український характер інакший — він про «буду стояти до кінця», «дух міцніший , ніж тіло», «Україна буде вільна».
