Відеолекції з психологічної підтримки педагогів
Відео створені для Державної служби якості освіти України в межах ініціативи «Система забезпечення якості освіти», що впроваджується в межах проєкту «Супровід урядових реформ в Україні» (SURGe).
Емоції – як навчити дітей їх розуміти та виражати | Психологічна підтримка педагогів. Детальніше
Як впоратися з наслідками стресу та уникнути посттравматичного стресового розладу Детальніше
Як проводити уроки під час війни | Психологічна підтримка педагогів. Детальніше
Як педагогу розвивати у собі навички життєстійкості. Детальніше
Курси Міністерства цифрової трансформації України
Психологічна підтримка себе та близьких для цивільних
АЛГОРИТМ ПЕРШОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ
1. Підійди - визначтесь чи маєте сили аби підійти - представтеся, назвіть своє ім’я - запитайте дозволу, аби поговорити - запитайте, чи потрібна допомога - поясніть свої цілі - пам’ятайте про мову тіла (жести, міміка можуть сприйматись краще, ніж слова) 2. Підтримай - знайдіть безпечне місце - захистіть від зайвої уваги - допоможіть знайти опору (стіна, стілець, твоя рука) - захистіть людську гідність (наприклад, знайти чим прикрити оголене тіло, якщо ситуація цього потребує) - говоріть фрази «я з тобою», «ти в безпеці», «видихай». 3. Пам’ятай про реальність - називайте потерпілого на ім’я, якщо знаєте - запитайте, чи знає він, що сталося, де він зараз, який день сьогодні - поясність, де ви знаходитеся і що трапилося - попросіть називати предмети, котрі вас оточують - попросіть робити вдихи та видихи 4. Заохочуй - вислухайте уважно та зі співчуттям (емпатією) - заспокойте з приводу реакцій – це нормальна реакція на ненормальні обставини - не потрібно заспокоювати плач (лише, якщо людина сама просить) - не сприймайте до себе агресію, люди в стресових ситуаціях агресивні або в страху - уникайте припущень про переживання потерпілого (не оцінюйте, не осуджуйте, не повчайте) - уникайте ставити діагнози. 5. Подбай - «Слухай, мовчи, піклуйся!» - допоможіть у тому, у чому можете на даний момент (попити, зігрітися, перепочити тощо) - поважайте бажання потерпілого побути на самоті, але не випускайте його з поля зору - питайте про плани - надайте інформацію про служби, інстанції, котрі можуть допомогти. 6. Передай - переадресуйте потерпілого до фахівця (психолог, медик, соц.працівник, волонтер, капелан), який допоможе йому в подальшому.
Протоколи надання першої психологічної допомоги підчас переживання негативних психічних реакцій та станів.
Протокол надання ППД в гострих стресових ситуаціях (А. Гершанов).
1. Заспокоїтися самому. Працювати тільки в достатньо стабільному емоційному стані.
2. Вкрай важливо не говорити про емоції.
3. Не говорити такі фрази: «Заспокойтеся», «Все буде добре», «Все пройде», «Життя налагодиться» тощо. Такого роду слова замість надії нададуть людині, якій ви допомагаєте, відчуття самотності. Вона вам не повірить і відчує, що ви її не розумієте, навіть якщо на словах погодиться з вами.
4. Сповільнити темп, щоб уповільнити реакції людини, якій надаємо допомогу. Говорити в більш повільному темпі, ніж зазвичай (набагато повільніше). Для людини, якій ми надаємо допомогу, зовнішній світ зруйнований, немає нічого стабільного. Необхідно бути реальними і дати відчуття опори, впевненості та стабільності.
5. Говорити чіткими короткими фразами. Можна підвищити голос. Почати можна з фрази «Подивися на мене. Ти бачиш мене?». Людина досліджує ефект тонального зору. Потрібно розширити цю тональність.
6. Встановити контакт і дати перше відчуття того, що є ще щось, крім пережитого жаху. Спочатку варто представитись. Не говорити, що ви є психологом. Психолог, психіатр, психотерапевт – ці слова краще не озвучувати: людина може почати додатково хвилюватися, що з нею щось не так.
7. Запитайте ім’я людини: «Як вас звати?».
8. Далі запитайте «Куди Ви йшли?», «Що Ви робили?», «Що збиралися робити, коли … (завила сирена, почалися обстріли – назвіть ситуацію, про яку раніше вам розповідала людина)?». Гострий стрес може розірвати неперервність життя. Ці запитання з’єднають ситуації в одну ціль, повертають відчуття неперервності життя.
9. Повторюйте за людиною відповідь чітко і ясно. Додайте, якщо знаєте ситуацію, без емоцій та подробиць. Ми озвучуємо порядок до того, як відбулася ситуація, потім саму ситуацію і те, що відбулося після.
10. Потрібно включити мислення, повернути відчуття контролю та особистої значущості. Цей етап потребує вашої творчості. Можна, наприклад, попросити порахувати людей, міряти комусь тиск (якщо є можливість), подивитися номери будинків довкола. Приклад формулювання «Допоможіть, мені дуже потрібно дізнатися, які номера найближчих будинків – того і того, у мене поганий зір».
11. Нормалізація. Говоримо про реакції, які відчуває людина: «Перекажіть те, що Ви бачите та відчуваєте, наприклад: сльози, розгубленість, тривога, спустошення, заторможеність, агресія тощо» та пояснюємо, що це нормальні реакції на ненормальну ситуацію.
12. Шукаємо ресурси. Завершуємо розмову з людиною на пошуках власних внутрішніх ресурсів сили. Важливо, щоб людина згадала свої приклади, варіанти справлятися у стресовій ситуації. Будь-які можливості давати собі раду: комп’ютерні ігри, прогулянка з собакою, пробіжка, їжа – всі варіанти, крім алкоголю та наркотиків, можливі. Не наше завдання зараз оцінювати способи справлятися зі стресом. Найкращий спосіб пережити шокові стресові ситуації – це відновлення контролю (за допомогою дій) і зв’язків з іншими людьми.
13. Ситуація, коли людина в ступорі. Якщо людина застигла та не реагує, застосовуйте голос (скажіть що-небудь впевнено та голосно), візуальні подразники (помахайте рукою перед очима). Можна спробувати дати в руки щось контрастне (якщо поряд є швидка допомога, можна у них взяти лід і дати в руки). Не потрібно бити по щоках.
Ознаки виявлення випадків домашнього насильства
(наказ МОН № 1047 від 02 жовтня 2018 року «Про затвердження методичних рекомендацій щодо виявлення, реагування на випадки домашнього насильства і взаємодії педагогічних працівників із іншими органами та службами») Ознаками психологічного насильства є: замкнутість, тривожність, страх або навпаки демонстрація повної відсутності страху, ризикована, зухвала поведінка; неврівноважена поведінка; агресивність, напади люті, схильність до руйнації, нищення, насильства; різка зміна звичної для дитини поведінки на контрастну; занижене самооцінювання, наявність почуття провини; швидка стомлюваність, знижена спроможність до концентрації уваги; демонстрація страху перед появою батьків та/або необхідністю йти додому, небажання йти додому; схильність до «мандрів», бродяжництва; депресивні розлади; спроби самогубства; вживання алкоголю, наркотичних речовин; наявність стресоподібних розладів психіки, психосоматичних хвороб; прояви насильства чи жорстокого поводження стосовно тварин чи інших живих істот; приналежність батьків інших законних представників до деструктивних релігійних сект; інші прояви поведінки чи емоційних реакцій, що не відповідають віковим нормам розвитку дитини. Ознаками фізичного насильства можуть бути: розповідь, що батьки, інші члени сім’і' застосовують до неї або іншої дитини фізичне насильство, погрожують вигнати з дому, перемістити до іншого місця проживання (віддати до інтернатного закладу, влаштувати до лікарні, помешкання інших родичів тощо), про наявність небезпеки з боку тварин, що утримуються у неї вдома; намагання приховати травми та обставини їх отримання (відмова зняти одяг для медичного обстеження або переодягатися в присутності інших; носити одяг, що не відповідає сезону); зміщення суглобів (вивихи), переломи кісток, гематоми, подряпини; синці на щоках, очах, губах, вухах, передпліччях, стегнах, кінчиках пальців тощо; рвані рани і переломи в області обличчя, травматична втрата зубів; травми ока (крововиливи, відшарування сітківки тощо); забиті місця на тілі, голові або сідницях, які мають виразні контури предмета (наприклад, пряжки ременя, лозини); скарги на головний біль, біль у животі, зовнішні запалення органів сечовивідних і статевих систем; рани і синці у різних фазах загоєння на різних частинах тіла (наприклад, на спині та грудях одночасно); сліди від укусів; опіки та інші незвичні для віку дитини фізичні (видимі та невидимі) травми. Ознаками економічного насильства, занедбання дитини можуть бути: постійне голодування через нестачу їжі; вага дитини в значній мірі не відповідає її віковій нормі (за визначенням медичного працівника); часті запізнення до закладу освіти, брудний одяг, одягання не за погодою; пропуски занять; втомлений і хворобливий вигляд; загальна занедбаність; нестача необхідного медичного лікування (дитину не водять до лікаря), неліковані зуби; антисанітарні умови проживания, відсутність постільної білизни (або постільна білизна рвана та брудна), засобів гігієни; нігті, волосся у дитини нестрижені та брудні; залучення дитини до трудової діяльності (з порушенням чинного законодавства); дитина жебракує, втікає з дому; Ознаками сексуального насильства можуть бути: захворювання, що передаються статевим шляхом; синдром «брудного тіла» (постійне настирливе перебування у ванній, під душем); уникнення контактів із ровесниками чи дорослими, зокрема й з родинного кола чи друзів сім'ї; дитяча або підліткова проституція; рання вагітність; вчинення сексуальних злочинів; сексуальні домагання до дітей, підлітків, дорослих; нерозбірлива або непритаманна віку дитини сексуальна поведінка; відмова від гігієнічного догляду за собою; нашарування великої кількості одягу на тілі або використання одягу, що максимально приховує тіло; страх або агресивна реакція щодо конкретних людей або людей певної статі, віку тощо; синці на внутрішній стороні стегон, на грудях і сідницях, сліди від укусів. Ознаки, що вказують на ймовірність виникнення ризиків для життя, здоров'я та розвитку дитини. Зокрема до таких ризиків можна, крім іншого, віднести ситуації, коли батьки або інші законні представники: не цікавляться освітньою діяльністю дитини (не відвідують батьківських зборів, не контактують із педагогами закладу); під час відвідування закладу освіти перебувають у стані алкогольного сп’яніння або під дією наркотичних речовин; наявні факти надмірного вживання алкоголю, наркотичних речовин, схильності до азартних ігор та відвідування ігрових клубів; систематично проявляють агресивну поведінку до працівників закладу освіти, батьків інших дітей; мають ознаки пригніченого психоемоційного стану, розладів психічного здоров'я, суїцидальної поведінки, що ускладнює процес догляду та виховання дитини; не забезпечують необхідного медичного догляду за дитиною, що може призвести до серйозних порушень здоров'я; жорстоко поводяться з членами сім'ї (одним із батьків, іншою дитиною, іншою особою), з домашніми тваринами; допускають перебування у помешканні, де проживає дитина, сторонніх осіб, схильних до вживання алкоголю, наркотичних речовин; не забезпечують дитину кишеньковими коштами; перекладають догляд за молодшими дітьми на інших.
Прояви, які можуть бути підставами для підозри в наявності випадку булінгу (цькування) учасника освітнього процесу в закладі освіти, (визначені у Порядку реагування на випадки булінгу (цькування)є:
- замкнутість, тривожність, страх або, навпаки, демонстрація повної відсутності страху, ризикована, зухвала поведінка; - неврівноважена поведінка; - агресивність, напади люті, схильність до руйнації, нищення, насильства; - різка зміна звичної для дитини поведінки; - уповільнене мислення, знижена здатність до навчання; - відлюдкуватість, уникнення спілкування; - ізоляція, виключення з групи, небажання інших учасників освітнього процесу спілкуватися; - занижена самооцінка, наявність почуття провини; - поява швидкої втомлюваності, зниженої спроможності до концентрації уваги; - демонстрація страху перед появою інших учасників освітнього процесу; - схильність до пропуску навчальних занять; - відмова відвідувати заклад освіти з посиланням на погане самопочуття; - депресивні стани; - аутоагресія (самоушкодження); - суїцидальні прояви; - явні фізичні ушкодження та/або ознаки поганого самопочуття (нудота, головний біль, кволість); - намагання приховати травми та обставини їх отримання; - скарги дитини на біль та (або) погане самопочуття; - пошкодження чи зникнення особистих речей; вимагання особистих речей, їжі, грошей; - жести, висловлювання, прізвиська, жарти, погрози, поширення чуток сексуального (інтимного) характеру або інших відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці; - наявність фото-, відео- та аудіоматеріалів фізичних або психологічних знущань, сексуального (інтимного) змісту;
Навчальні матеріали Освітнього проєкту “#stop_sexтинг”
Навчальні матеріали Освітнього проєкту “#stop_sexтинг” за підтримки МОН, Мінцифри та Уповноваженого Президента України з прав дитини для батьків і педагогів щодо попередження та протидії сексуальному насиллю в Інтернеті.
- –Урок «Інтимні селфі в інтернеті» для 7-11 класів
- – Квест «#не_ведусь» для 9-11 класів
Посібники, рекомендовані МОН для навчання дітей безпечному користуванню Інтернетом.
- Діти в Інтернеті: як навчити безпеці у віртуальному світі: посібник для батьків.
- Виховання культури користувача Інтернету. Безпека у всесвітній мережі: навчально-методичний посібник
- Безпечне користування сучасними інформаційно-комунікативними технологіями / О. Удалова, О. Швед, О. Кузнєцова [та ін.]. – К.: Україна, 2010. – 72 с.
- Пам’ятка для батьків “Діти. Інтернет. Мобільний зв’язок”, розроблена Національною експертною комісією України з питань захисту суспільної моралі.
- Онлайн-посібник “COVID-19. Поради з безпеки онлайн для батьків та опікунів”
- Посібник Ради Європи “Свобода вираження поглядів та інтернет”
- Навчально-методичний посібник “Керівництво із соціально-педагогічного супроводу формування безпечної поведінки підлітків в інтернеті”
- Методичні рекомендації до використання в освітньому процесі закладів загальної середньої освіти навчально-методичного посібника та робочого зошита „Інтернет, який ми хочемоˮ (the Web We Want)
- Дізнайся про свої права в цифровому середовищі
- Попередження та протидія КІБЕРБУЛІНГУ в дитячому середовищі України
- Запобігаємо кібербулінгу змалечку
5 ПРИНЦИПІВ РОБОТИ З «ВАЖКИМИ» УЧНЯМИ:
1П – Підтримка – це основа основ. Є чудовий вислів, що дитина потребує любові найбільше саме тоді, коли найменше цього заслуговує. Підтримка у досягненнях і підтримка у провалах і помилках. Якщо критика – то конструктивна, вчинків і завжди з аналізом того досвіду, що учень отримує завдяки своєму вчинку (аналізу з плюсами), тобто з орієнтацією у майбутнє. 2П – Приклад «Особистість виховує особистість – це азбука виховного процесу». Від того, як учень сприймає викладача, майстра, залежить його ставлення до навчання і до професії. Ш.О. Амонашвілі привертає увагу до того, що навчаючи і виховуючи, ВЧИТЕЛЬ впливає на УЧНЯ на трьох рівнях: Тіла, душі і духа. (бути прикладом справжнього майстра, спеціаліста, людини) і тут, безумовно, йдеться про те, що викладач, майстер чи інший працівник нашого училища є сам виконавцем тих вимог, що висуваються учням. 3П – Першість (визнавати першість учня в тому, що він робить краще ніж педагог) 4П – Прийняття (безоціночність). Це складно, адже тільки зустрівши людину – ми вже оцінюємо її (це природний захисний механізм) – чи становить загрозу, чи викликає симпатію. Але відслідковування власних контр-переносів допомагає більш конструктивно вибудовувати спілкування з учнями (та і з дорослими) 5П - Розуміння (найбільш тонка, ювелірна робота), щоб зрозуміти мотиви вчинків учнів.